Ця вистава для тих, хто достатньо сміливий, щоб стати співавтором історії, яку ескізно подають режисерки та акторки. Це ігровий театр, який більше нагадує містерію-дійство. Мені здається, саме така форма якнайкраще допомагає сконтактувати з емоційно складними та багатошаровими темами. Пластично-ритмічні етюди, метафоричні образи, музика як важливий елемент, десь утрування, десь контрапункт тексту та інтонації, дії - на противагу звичному буквалізму історії в буквальних декораціях, який заганяє мене в рамки режисерського бачення, та надмірній акторській виразності, яка останнім часом ріже око, ніби порушуючи мої кордони. До слова, тут актори теж утровано виразні, та вони тут не персонажі - оповідачі, фігури, і це сприймається як частина загального малюнку. Ця полегшена подорож історією дозволяє глядачеві самому обрати міру, наскільки він готовий впізнати там себе та свій досвід і відкрити серце власному болю. Особисто мені було дуже боляче. Резонансу з сьогоденням та простору для уяви додавали напівтемрява через аварійне вимкнення світла та живі ліхтарі в якості реквізиту. Радий, що НТП відкритий до експериментів і такої театральної форми зокрема.